Цілком природно, що до цього винаходу на Заході поставилися поблажливо, навіть зневажливо. Ця зневага, на жаль, просочилося у наші академічні кола і студентські аудиторії. Цей безпідставний снобізм використовувався багатьма чиновниками від зв’язку, які довгими роками негласно перешкоджали розвиткові цієї системи в країні, де вона народилася, надаючи перевагу купівлі закордонного. Але скромнішими виявилися деякі керівники великих областей Росії, а також Грузія, країни Балтії, котрі з великим задоволенням забезпечили за малі гроші свої віддалені селища 50 і більше каналами якісного телебачення. Та й у Луганську, Донецьку, Одесі і навіть Києві тисячі телеглядачів не скаржаться на свої МІТРІС-приставки з невеличкою антеною, які забезпечують їм великий вибір телепрограм.

Але це лише наша історія, як, наприклад, історія знаменитого «горбатого» «Запорожця», якого лише зараз починають любити і поважати цінителі ретроавтомобілів. Але технічна думка не стоїть на місці і, на щастя, у нашій країні не перевелися справжні таланти. Саме ентузіасти створили для нас умови для реального комунікаційного прориву. Справа в тому, що на новому щаблі розробки штучно дискредитованої ідеї фахівці ДАК «Топаз» розробили нове покоління базової телевізійно-комунікаційної станції під кодовою назвою UWDS.

Не навантажуватиму читача перерахуванням новаторських ідей і досить оригінальних знахідок, але ця вітчизняна система дозволяє надавати телеглядачам 65 і більше цифрових телевізійних програм плюс можливість бездротового підключення до Інтернету і IP-телефонії. Як полюбляють говорити рекламісти, три в одному. Особливо привабливим цей проект видасться для керівників сільських регіонів країни, оскільки в найкоротші терміни з мізерними витратами дозволяє забезпечити селища телебаченням, а сільські школи, ФАП і селищні ради — сучасною комп’ютерною комунікацією.

Коли в Криму оцінили вартість впровадження й економічної віддачі системи з розрахунку охоплення всього півострова з його складним рельєфом, то зрозуміли, що для інсталяції цієї системи цифрового ТБ не знадобляться бюджетні гроші. Справа в тім, що повернення вкладів за цим інвестиційним проектом настільки привабливе, що відразу ж з’явилися бажаючі вкласти в нього кошти. Справжні інвестори давно знають, наскільки вигідно вкладати в сучасні комунікаційні системи, особливо в унікальні технічні розробки. До того ж гроші підуть не на зарплату зарубіжним фахівцям, а до нашої рідної промисловості. До того ж, у наших конструкторів знову з’явиться бажання творити. А що вони можуть створити в пристойних матеріальних умовах, американці добре знають на прикладі нашої «Кольчуги», яка багато років не дає спокійно спати розробникам літаків-невидимок і новітніх ракетних комплексів.

От вам і «Запорожець». Тільки не поспішайте вважати мене казкарем. Ця система вже розгорнута в Феодосії, можна приїхати, подивитися, протестувати. Звичайно, і зараз можна єхидствувати над простотою і дешевизною проекту. Вам, напевно, доводилося помічати, як продавець у дорогому автомагазині зверхньо дивиться на незаможного клієнта, хоча сам не може дозволити собі придбати навіть дверцята від іномарки, яку продає. А ми з вами і є тим незаможним клієнтом на ринку телекомунікацій і цифрового телебачення. От, дорогі співвітчизники, і скажіть, що будемо вибирати — «Мерседес» чи «Запорожець»? Я вважаю, що спочатку треба брати «Запорожець», заробити на ньому, на виручені кошти купити «Мерседес», а вже потім зверхньо дивитися на Європу.

Тепер улюблені запитання: хто винен і що робити? Винних, як водиться, у нас немає. На перевірку всі патріоти. Тільки не ображайтеся, будь ласка, на департамент зв’язку за ініційоване обговорення, їм спасибі хоча б за право голосу. А от з приводу запитання «що робити?» у мене конкретна пропозиція, а саме: підтримати розробників UWDS.

Можна насамперед потренуватися на проекті в Криму, а можна і відразу розглянути варіанти для всієї України. Найголовніше — вибір є, і це не порожні балачки. Ми чудово розуміли, що «немає пророка у своїй вітчизні», тому не прагнули когось переконати в нашій правоті на словах, а створили готову діючу модель. Бракує лише державної волі, простіше кажучи, дозволу на життя цій системі. Ми — це група ще не вимерлих ентузіастів: державна акціонерна компанія «Топаз» — розробник і виробник тієї самої «Кольчуги», ТОВ «Барс Інформ Крим», ДП РТПЦ АР Крим за підтримки кримського керівництва в особі Анатолія Гриценка і Міністерства транспорту і зв’язку в особі Леоніда Нетудихати. Ми просто взяли і зробили на свій страх та ризик першу базову станцію і набір абонентських комплектів. Тепер судіть самі, тільки недовго, оскільки будь-яку хорошу справу можна легко втопити в демагогії. Нам не вистачає лише ліцензії на заявлену смугу частот. Буде ліцензія на Крим — добре, отже, можливий прорив у Криму, на всю Україну — ще краще.

Тепер, дорогі читачі, ви розумієте, чому я не можу бути об’єктивним щодо питання вибору концепції цифрового телебачення, а тому звертаюся до вас — думайте, сперечайтеся, критикуйте, тільки не кажіть, що це неможливо, оскільки іноземці встигли вишикуватися у чергу на придбання цієї системи. До речі, Крим зробив свій вибір на користь розгортання 16 станцій UWDS, які за рік дозволять реалізувати в автономії такі проекти, як «Інтернет у сільську школу», «Шкільне телебачення», «Комп’ютерна мережа для цифрового земельного кадастру», «Мережа органів місцевого самоврядування», «Система оповіщення МНС», «Районне телебачення» та ін.

Це весь соціальний розділ із численних державних програм інформатизації України, з яких прийнято сотні важливих документів, витрачено чимало бюджетних грошей, а віз поки що й досі там, у далекому докомп’ютерному минулому. А в розроблених для Криму програмах уся система і її встановлення нічого державі не коштуватимуть, оскільки оплата комунікаційного і телевізійного трафіка, зрештою, сторицею окупить усі інвестиційні вклади.

Якщо повернутися на початок статті, до обговорення програми переходу на цифрове телебачення, то, напевно, слід запитати себе: «А чи не настав час нам бути розумними?» Вибір поки що є.